Вихід США з переговорів: чотири сценарії розвитку подій
Вихід США з переговорів: чотири сценарії розвитку подій
Російсько-українська війна стала одним із ключових викликів для глобальної безпеки, а роль США як провідного посередника та союзника України була визначальною для стримування російської агресії. Однак у 2025 році адміністрація Дональда Трампа може змінити курс, відійшовши від активної участі в переговорах щодо встановлення справедливого миру. Цей крок не лише вплине на становище України, але й поставить під сумнів трансатлантичну єдність, відкриє двері для посилення впливу Росії та Китаю, а також може змінити баланс сил у Європі та світі.
Пояснюємо, як далі можуть розвиватися події у разі часткового або повного виходу Штатів із переговорів.
«Закінчити війну за 24 години» vs вийти з переговорів
Якщо відтворити хронологію слів і дій Трампа та його адміністрації щодо виходу з переговорів про закінчення російсько-української війни, то побачимо розчарування у нездатності знайти розв’язку у війні ні за 24 години, ні за перші сто днів у Білому домі. При цьому президент США звинувачує Україну в небажанні миру більше, ніж Росію, а Білий дім уникає прямого тиску на Росію та запровадження нових санкцій, розглядаючи можливості потенційних торговельних угод із Москвою.
Після візиту президента Зеленського до Вашингтона 28 лютого 2025 року, миротворчої «прелюдії» переговорів та обговорення угоди про корисні копалини, відносини між США та Україною змінилися. Відбулося тимчасове призупинення військової допомоги та обміну розвідданими (упродовж 3—11 березня), а Вашингтон почав тиснути на Київ і президента Зеленського щодо підписання так званої mineral deal (угоди «про корисні копалини»). Ці кроки можна розцінювати як жест, що наочно показав, як на практиці може виглядати вихід США з переговорного процесу та неучасть у заходах колективної безпеки Європи.
10 березня державний секретар США Марко Рубіо сказав, що «призупинення допомоги виникло через те, що ми відчували, що українці не були прихильні до переговорів. Але якщо це зміниться, політика США, ймовірно, теж зміниться, і допомога відновиться».
Під час зустрічі делегацій США, Франції, Великої Британії та Німеччини у Парижі 17 квітня Америка представила європейським країнам умови угоди щодо завершення війни, де, серед іншого, йшлося про те, що санкції США, запроваджені проти Росії з 2014 року, можуть поступово послаблюватися після досягнення стійкого миру та відновлюватись у разі порушення мирної угоди.
Сполучені Штати Америки вийдуть із переговорів про завершення російсько-української війни, якщо сторони «ускладнюватимуть процес». «Якщо з якоїсь причини одна з двох сторін ускладнить це, ми просто скажемо, що ви дурні, ви жахливі люди, і ми просто візьмемо пас. Але, сподіваюся, нам не доведеться цього робити», — сказав Дональд Трамп 18 квітня.
18 квітня Марко Рубіо сказав: «Ми маємо з’ясувати тут і зараз, протягом кількох днів, чи можлива ця [мирна угода] у короткостроковій перспективі, тому, що якщо це не так, я думаю, що ми просто будемо рухатися далі». І додав, що «українська війна — це жахлива річ, але це не наша війна… Є багато інших справді важливих речей, які заслуговують на таку ж, якщо не більшу увагу».
29 квітня Рубіо знову попередив: якщо Росія та Україна не запропонують конкретні плани щодо припинення російсько-української війни, Сполучені Штати відмовляться від ролі посередника.
США змінять «методологію і стиль» своїх зусиль із мирного врегулювання у війні Росії проти України, сказала також речниця Державного департаменту Теммі Брюс на брифінгу 1 травня: «Ми, звичайно, залишаємося відданими цій справі, і будемо допомагати й робити все, що в наших силах. Але ми не збираємося за першої потреби літати по всьому світу, щоб проводити посередницькі зустрічі».
13 травня спеціальний посланець президента США Стів Віткофф пояснив, що «без прямих переговорів [між Києвом та Москвою], якщо вони не відбудуться швидко, то, на його думку, Сполучені Штати повинні відійти від цього конфлікту, що б це не означало, і просто не брати участі».
Після двогодинної розмови з Путіним 19 травня Трамп запевнив, що Росія та Україна «негайно» розпочнуть переговори про припинення вогню. І запропонував, щоб Ватикан проводив переговори між сторонами. Також Трамп припустив, що Вашингтон може відновити торговельні відносини з Москвою. Водночас очільник МЗС Росії Сергій Лавров відкинув ідею проведення переговорів у Ватикані на підставі того, що, на його думку, зустріч «двох православних держав на католицькому майданчику буде некомфортною для самого Ватикану». Натомість Москва висунула ідею провести другий раунд перемовин у Стамбулі 2 червня 2025 року. Сергій Лавров додав, що Росія розробила «меморандум», в якому викладена її позиція щодо «надійного подолання першопричин» війни в Україні, яку він назвав «кризою».
Вимірювання терпіння Трампа
Міжнародні медіа по-різному коментують та оцінюють ризики «втрати інтересу» США до врегулювання російсько-української війни. Наприклад, Дейв Лоулер і Барак Равід у колонці Axios із назвою «Трамп демонструє незвичне терпіння, поки Путін тягне час щодо України», пишуть, що наразі президент США дав Путіну багато з того, на що сподівався російський президент: «Жодного припинення вогню, жодних санкцій, розкол всередині НАТО і значну свободу дій від американського лідера, який не славиться своїм терпінням». Обговорюючи пропозицію провести наступний раунд переговорів між Росією та Україною у Ватикані, вони підкреслюють, що «між Трампом і європейськими лідерами існує разюча відмінність у питанні тиску на Путіна чи терпіння щодо нього». Як підсумок, автори Axios пропонують спостерігати за ініціативою республіканського сенатора Ліндсі Грема запровадити тарифи у розміри 500% щодо країн які купують нафту в Росії (зокрема, Китаю). Проте додають, що «наразі Трамп, схоже, задоволений тим, що Путін робить наступний крок». Тобто Росія володіє ініціативою не лише в переговорному процесі, але й може накопичувати сили для літньої наступальної кампанії.
Метью Ченс, головний кореспондент CNN із міжнародних справ, у своєму матеріалі аналізує можливу зміну ролі США у миротворчих зусиллях в Україні. Зокрема він пише, що одним із варіантів може бути посилення військової підтримки України з боку США. За словами Ченса, «попри зусилля Трампа задобрити Кремль, а можливо, саме завдяки їм, російська непоступливість стала головною перешкодою на шляху до миру». Наступним кроком могли бути нові, достатньо жорсткі санкції США щодо російської нафти й газу та тих, хто їх купує, як потенційний засіб посилення тиску на Москву. Втім, за словами кореспондента CNN, основна перешкода полягає в тому, що встановлення миру в Україні є лише одним із пунктів порядку денного того, що Трамп і Кремль можуть розглядати як «перезавантаження» американсько-російських відносин. Інші пункти — енергетичні угоди, космічні дослідження і контракти на видобуток корисних копалин, які Трамп, можливо, не захоче ставити під загрозу.
Колектив авторів матеріалу Politico, на відміну від авторів Axios, пише, що «Трамп втрачає терпіння щодо Путіна, але не впевнений у своєму наступному кроці». З посиланням на чотири джерела серед американських чиновників автори матеріалу пишуть, що Трамп ще не прийняв рішення про те, чи запроваджувати додаткові санкції проти Москви у відповідь на посилення Путіним атак на Україну. Також, описуючи нещодавні коливання американського президента щодо Росії, автори Politico вказують на те, що «як би Трамп не розчарувався в Путіні, він дав європейцям чітко зрозуміти, що йому не подобаються санкції, і він сподівається, що йому вдасться змусити російського лідера до співпраці, не застосовуючи їх». З посиланням на джерела серед європейських чиновників, які висловлюють побоювання, що Москва намагається відокремити війну в Україні від ширших американсько-російських відносин, автори описують мотивацію Трампа у всьому шукати економічний зиск як одну з передумов його «втоми від посередництва». Спираючись на останній телефонний дзвінок між Путіним і Трампом, автори Politico підсумовують, що американські та російські високопосадовці вже не думають про переговорний процес як такий, а активно обговорюють вигідні можливості, які можуть з’явитися, якщо обидві держави нормалізують двосторонні відносини після мирних переговорів.
Старший науковий співробітник Інституту досліджень війни і миру Колумбійського університету Раджан Менон у колонці для The Guardian пише, що обидві стратегії Трампа щодо Путіна — залякати або завалити лестощами — зазнали провалу. Менон висловлює песимізм щодо ймовірності припинення бойових дій і перелічує аргументи, «навіть якщо Трамп вийде за рамки постів і слів у соціальних мережах і цього разу дійсно запровадить додаткові економічні санкції проти Росії». За його словами, по-перше, ні втрати російської армії, ні стан економіки не є рушіями до мотивації Путіна зупинити війну саме зараз, адже, пішовши на такі жертви, зупинитися «на половині шляху» (не загарбавши всю Україну — «ДМ») означатиме для кремлівського лідера втрату авторитету серед російських еліт. По-друге, очільнику Кремля вдалося переконати Трампа,і це він транслював у своїх розмовах із європейськими лідерами, що Росія перемагає на полі бою. Тож мирні переговори, що за участі США, що в ситуації, коли Трамп у них розчарується, не дадуть результатів, допоки Росія не втратить реальних спроможностей продовжувати війну.
Аналітик із питань зовнішньої політики Ей Джей Кімбел, коментуючи для Fox News допис Трампа у соцмережі Truth Social про те, що Путін «абсолютно збожеволів», водночас, сказав, що ключовий елемент стратегії Путіна — продовжувати ескалацію, допоки хтось не дасть йому опір. І, якщо Путін переконаний, що Захід слабкий, то, на думку Кімбела, він помиляється щодо президента Трампа: «Ми можемо очікувати, що президент Трамп наступними тижнями запровадить вторинні санкції проти Росії. Але навіть більший вплив може мати результат нещодавньої поїздки американського президента на Близький Схід і продовження падіння цін на нафту». За словами експерта, російська економіка надто залежна від експорту енергоносіїв, тому, якщо ціна на нафту впаде ще більше, Росія перестане бути спроможною фінансувати війну проти України.
Чотири сценарії виходу США з переговорного процесу
Наприкінці лютого й у березні 2025 року США продемонстрували, як може виглядати їхній радикальний відхід від врегулювання російсько-української війни. У квітні 2025 року Білий дім неодноразово збирався припинити переговори, посилаючись на відсутність їхньої успішності та зосередженість чинної адміністрації на інших пріоритетах. А у травні у риториці Штатів прямо прозвучала ідея прямих переговорів між Росією та Україною без посередництва США. З одного боку, є прагнення Трампа швидкого результату за будь-яку ціну, навіть якщо це означає послаблення підтримки ключового союзника на користь окремих вигод для США. З іншого, відсутність швидкого поступу в питанні розв’язання російсько-української війни знижує інтерес Штатів до медіації чи допомоги Україні загалом.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга в інтерв’ю Liberation, відповідаючи на запитання про підготовку до можливого виходу США з мирних переговорів, сказав: «Україна повинна ставати все більш самодостатньою в питаннях оборони. У нас є можливість прискорити цей процес. У ширшому сенсі це також стосується самодостатності Європи. Вона бере на себе все більше відповідальності за власну безпеку».
З огляду на невизначену позицію США, Центр досліджень «Детектора медіа» пропонує можливі чотири сценарії, за якими далі можуть розгортатися події.
Сценарій 1: Відмова від ролі посередника та нормалізація відносин із Росією
Дії США: США не оголошують нових пакетів підтримки та припиняють іншу військову та розвідувальну допомогу Україні, паралельно знижуючи присутність своїх військ на східному фланзі НАТО. Ймовірне зняття частини санкцій проти Росії, зокрема у сфері енергетики, та налагодження економічної співпраці шляхом відновлення торгівельних зв’язків. Також США можуть визнати українські тимчасово окуповані території (всі чи частину, наприклад, Крим) російськими в односторонньому порядку.
Реакція інших гравців: Європейські держави, особливо ті, які географічно ближче до Росії та Білорусі, відчуватимуть «розгерметизацію» колективної безпеки. Це, своєю чергою, може призвести до поляризації та послаблення між союзниками всередині НАТО. Європа може спробувати самостійно підтримувати Україну, але економічні витрати викликатимуть напругу в ЄС, а тренди у внутрішній політиці окремих держав ЄС спонукатимуть політиків просувати ідеї відмови від підтримки України.
Ризики та ймовірність: найменш оптимістичний і найбільш загрозливий для України сценарій. Ризик такого розвитку подій у 2025 році залишається помірним і залежатиме не лише від настроїв у Білому Домі, але й від успіхів Росії на полі бою та від ефективності спільних українсько-європейських зусиль утримати увагу США на нашому регіоні.
Наслідки: Повний вихід США не обов’язково призведе до негайної поразки, але вдарить по довгостроковій ефективності України на полі бою, яка буде залежною від здатності Європи заповнити припинення підтримки США та спиратиметься на можливості власної оборонної промисловості. Європейці не можуть повністю замінити можливості США, особливо у сферах протиповітряної оборони та розвідувальної допомоги для точного наведення на ціль. Ширші геополітичні наслідки виведення військ США з країн Європи можуть підбадьорити Росію та її союзників, водночас напружуючи трансатлантичну єдність. Пришвидшити цей сценарій може також декларування новою адміністрацією Білого Дому фокусу на Тихоокеанському регіоні та суперництві з Китаєм.
Сценарій 2: Передача ініціативи Європі з пасивною роллю США
Дії США: США можуть відійти від прямої участі в переговорах, але підтримувати європейські зусилля з медіації, наприклад. США продовжать надавати Україні базову військову допомогу (наприклад, застаріле озброєння чи гуманітарну підтримку), але уникатимуть постачання передових систем, таких як винищувачі F-16 чи далекобійні ракети. Обмін розвідданими триває, але в обмеженому обсязі, зосередженому на захисті інтересів США (наприклад, моніторинг російських військ біля кордонів НАТО).
Реакція інших гравців: Європа може взяти на себе лідерство, але різниця в інтересах між країнами ЄС може ускладнити переговори. Це може підштовхнути ЄС до створення власної оборонної стратегії, але також послаблює трансатлантичну єдність. Це також може стимулювати ЄС до використання коштів від заморожених російських активів для, наприклад, купівлі зброї у США для України.
Ризики та ймовірність: перехід до такого сценарію у 2025 році є, на нашу думку, досить вірогідним. На користь цього говорить хаотичність і постійне перенесення «дедлайнів» із боку США відносно Росії та систематична критика української влади. Велику роль за такого розвитку подій можуть відігравати ЄС і Німеччина. Дії останньої будуть залежати від стабільності новоствореної коаліції християнсько-демократичної та соціал-демократичної партій на чолі з Фрідріхом Мерцем, а також від спроможності швидко отримати ефект від інвестицій у Європейський оборонний фонд.
Наслідки: США зберігають імідж союзника, але втрачають лідерство в європейській безпеці. Україна отримує підтримку від Європи, але її обсяг залежить від економічних можливостей ЄС. Переговори затягуються через брак сильного посередника, що може призвести до замороженого конфлікту. Росія отримує простір для маневру, але не повну перемогу через опір Європи.
Сценарій 3: Обмежена підтримка України
Дії США: США можуть продовжувати надавати військову допомогу, але з умовами, пов’язаними з економічними угодами, такими як угода про корисні копалини, укладена у квітні 2025 року. Штати можуть продовжити постачання оборонних систем, які міститимуть системи ППО, амуніцію та артилерію, щоб допомогти Україні поступово стабілізувати фронт і водночас уникнути ескалації та переходу умовних «червоних ліній» Москви.
Реакція інших гравців: Європейські держави можуть підтримати цей підхід, але частина, зокрема Польща та держави Балтії, можуть вимагати від США більш активної участі в НАТО та колективній безпеці на європейському континенті.
Ризики та ймовірність: в певному сенсі такий сценарій можна назвати продовженням «політики Байдена» та попередньої адміністрації через стримування ескалації та дотримання формули «Україна не повинна програти, Росія не повинна перемогти». Втім, у 2025 році ймовірність такого сценарію видається низькою, бо на практиці не веде ні до мирної угоди, ні до «замороженого конфлікту». Важливим фактором залишається підготовка Росією нового угруповання військ для літньої кампанії та відновлення «Ленінградського оборонного округу», яке може бути використано не лише проти України, але і проти держав НАТО у Балтії.
Наслідки: Україна отримує можливість стабілізувати фронт, але залежність від умов США може обмежити її маневри в переговорах. НАТО може зміцнити східний фланг, але внутрішній опір у США (наприклад, щодо витрат) може обмежити масштаби підтримки.
Сценарій 4: Відновлення пакетів підтримки для України та запровадження вторинних санкцій проти Росії
Дії США: Попри погрози вийти з переговорів, Штати вирішують не повністю відступати від підтримки України та переформатовують її, щоб зберегти вплив у Європі. Вашингтон відмовляється від підходу Кремля відділити «українське питання» від перезавантаження двосторонніх відносин США та Росії, зосереджуючись на військовій і стратегічній допомозі України, а також на колективній безпеці на європейському континенті. США збільшують військову присутність у Польщі, країнах Балтії та Румунії, розгортаючи додаткові війська, системи ПРО та проводячи спільні навчання.
Реакція інших гравців: Європейські держави посилюють співпрацю між собою, а також зі Штатами, щоб компенсувати попередні напруження після заяв про вихід із переговорів. Спільними зусиллями зміцнюють східний фланг НАТО та підтримують Україну.
Ризики та вірогідність: Росія може вчергове вдатися до тактики «ядерного шантажу». Загальна стратегія США за нової адміністрації з фокусом на послабленні Китаю, зокрема через «гальмування» світової торгівлі низькими цінами на нафту. У 2025 році ймовірність такого сценарію залишається помірно-невисокою.
Наслідки: це найбільш оптимістичний і нищівний для Росії сценарій. Україна отримує стратегічну перевагу на фронті, що може призвести до затяжної війни з меншими втратами для Києва. Росія буде змушена шукати компроміси через посилення тиску НАТО.
